СИСТЕМА ІНДИКАТОРІВ УМОВ ПРОЖИВАННЯ НАСЕЛЕННЯ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ: ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ

Анотація

Актуальність статті обумовлена необхідністю збору та систематизації об’єктивної і якісної інформації щодо умов проживання населення на місцевому рівні. Надійне оцінювання умов проживання населення на рівні об’єднаних територіальних громад (ОТГ) — це необхідна умова для прийняття управлінських рішень у сфері економіки та соціальної політики. Метою статті є висвітлення принципів формування та використання системи індикаторів умов проживання населення на місцевому рівні. Для досягнення мети застосовано загальнонаукові методи (метод узагальнення та системний). Новизна статті полягає у формулюванні принципів систематизації інформації щодо умов проживання населення на місцевому рівні у вигляді системи індикаторів, визначенні завдань такої системи, а також джерел даних, необхідних для реалізації цих завдань. На основі аналізу вітчизняних підходів поняття «умови проживання населення» визначено як складову рівня життя населення, що складається з трьох груп показників: забезпеченість житлом, якісні характеристики житла і рівень розвитку та доступність закладів соціальної інфраструктури. Також із урахуванням європейського досвіду вивчення умов проживання населення на місцевому рівні до системи індикаторів включено окрему секцію для суб’єктивних оцінок задоволеності життям місцевого населення у населеному пункті. Основну увагу приділено суб’єктивній скла довій аналізу — можливостям вимірювання задоволеності життям у населеному пункті та способам використання таких суб’єктивних оцінок у межах системи індикаторів умов проживання населення на місцевому рівні. Задоволеність життям у населеному пункті визначено як оцінку індивідом свого життя відповідно до обраного певним чином критерію. При цьому розглянуто низку підходів до вимірювання задоволеності життям у населеному пункті: підходи, у межах яких задоволеність життям вимірюється на основі одного індикатора, та підходи, де застосовано кілька індикаторів. Якщо задоволеність життям вимірюється за допомогою одного прямого питання, це один індикатор, натомість у випадку кількох тверджень, які респондент оцінює за певною шкалою, кожне твердження є окремим індикатором. У подальшому аналізі отриманих даних такі індикатори можна аналізувати окремо або ж будувати на їх основі інтегральний індекс. Виходячи з інтерпретації поняття «умови проживання», у статті визначено три цілі, яким має відповідати система індикаторів умов проживання населення об’єднаної територіальної громади (ОТГ): моніторинг умов проживання населення, виявлення ключових проблем для ОТГ та порівняння різних ОТГ між собою на основі умов проживання населення. Для першої та третьої цілей серед можливих джерел інформації запропоновано дані з реєстрів, а для другої — експертні та фокус-групові опитування, відкриті групові дискусії. Також у межах статті розглянуто проблеми, пов’язані з презентацією даних. Незважаючи на певну розрізненість даних, формат їх представлення має бути простим для сприйняття користувачами (а також представниками місцевої влади, громадськими активістами і ЗМІ). Одним з можливих способів представлення є формат, використовуваний у межах методології карток громадського звітування.

Література:

1. Рівень життя населення України / НАН України; Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; за ред. Л. М. Черенько. Київ: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. 428 с. URL: https://idss.org.ua/monografi i/riven_juttya_naselennya %20krainu.pdf (дата звернення: 20.10.2020).
2. Соціальні індикатори рівня життя населення України. Статистичний збірник. Київ: Державна служба статистики України, 2018. 177 с.
3. Вимірювання якості життя в Україні : аналітична доповідь / Е. М. Лібанова, О. М. Гладун, Л. С. Лісогор та ін. Київ, 2013. 48 с.
4. Quality of life in cities. Perception survey in 79 European cities. 2013. URL: https://doi. org/10.2776/79403 (дата звернення: 15.06.2020).
5. Urban Europe Statistics On Cities, Towns And Suburbs. Luxembourg: Publications offi ce of the European Union, 2016. URL: https://doi.org/10.2785/91120 (дата звернення: 20.05.2020).
6. Th e State Of Canada’s Cities And Communities. 2012. URL: https://suma.org/img/ uploads/documents/FCM%202012%20State%20of%20Cities%20and%20Communities. pdf (дата звернення: 21.10.2020).
7. Urban Audit. Methodological Handbook. Luxembourg: Offi ce for Offi cial Publications of the European Communities, 2004. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/ramon/ statmanuals/fi les/KS-BD-04-002-EN.pdf (дата звернення: 08.10.2020).
8. OECD Regions at a Glance 2013. OECD Publishing. URL: https://www.oecd-ilibrary.org/ docserver/reg_glance-2013-en.pdf?expires=1604570142&id=id&accname=guest&check sum=EA91910A605F108551E8EA4E726DE283 (дата звернення: 19.10.2020).
9. OECD Regional Well-being: a user’s guide. Version: October 2018. URL: https://www. oecdregionalwellbeing.org/assets/downloads/Regional-Well-Being-User-Guide.pdf (дата звернення: 20.10.2020).
10. Andreoli F., Michelangeli A. Welfare measures to assessurban quality of life. 2015. URL: http://www.ecineq.org/ecineq_lux15/FILESx2015/CR2/p150.pdf (дата звернення: 05.10.2020).
11. Local quality of life counts. A handbook for a menu of local indicators of sustainable development. Department of the Environment, Transport and the Regions, London, 2000. URL: http://library.uniteddiversity.coop/Measuring_Progress_and_Eco_Footprinting/ Local%20Quality%20of%20Life%20Counts.pdf (дата звернення: 11.10.2020).
12. Diener E. Th e Satisfaction With Life Scale. Journal of Personality Assesment. 1985. № 49, 1. P. 71—75. https://doi.org/10.1207/s15327752jpa4901_13
13. Хутка С. В. Проблема вимірювання рівня соціальної адаптованості особистості: визначення ключового індикатора. Наукові записки НаУКМА. Соціологічні науки. Київ: ВД «Києво-Могилянська академія». 2007. Т. 70. С. 27—33.
14. Левинсон А. Открытые групповые дискуссии как метод прикладных социологичес- ких исследований. Вестник общественного мнения. Данные. Анализ. Дискуссии. 2007. № 6 (92). С. 45—54. URL: http://ecsocman.hse.ru/data/2011/01/14/1214868123/6. PDF (дата звернення: 20.10.2020).
15. Methodological manual on city statistics. Luxembourg: Publications Offi ce of the European Union, 2017. URL: https://doi.org/10.2785/708009 (дата звернення: 16.06.2020).
16. Citizen report card surveys: а note on the concept and methodology / Social Development Notes. Participation and Civil Engagement. Th e World Bank, 2004. № 91, February Re trieved from: https://openknowledge.worldbank.org/bitstream/handle/10986/11277/2 86010CRC0SD0note 09101public1.pdf?sequence=1&isAllowed=y (дата звернення: 10.10.2020).
17. Lakshmisha A. Citizen Report Card — A powerful social audit tool. 2018. URL: https:// www.civilsocietyacademy.org/single-post/citizen-report-card (дата звернення: 15.06.2020).
18. Огай М. Ю. Методологія карток громадського звітування як інструмент оцінюван- ня якості муніципальних послуг. Статистика України. 2010. № 2 (49). С. 14—18. URL: http://194.44.12.92:8080/jspui/bitstream/123456789/685/1/14-18_2%272010%2849 %29_Ogay.pdf (дата звернення: 21.10.2020).