СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ ДЕРЖАВИ

Анотація

В умовах, коли українська державність зазнає найсерйознішого виклику в своїй новітній історії, актуалізується питання щодо пріоритетів державної політики в соціально-економічній сфері. Метою статті визначено дослідження місця і ролі соціальної політики у процесі забезпечення життєстійкості держави. Для формування основ них положень дослідження використано загальнонаукові методи аналізу і синтезу, узагальнення, класифікації, системного аналізу, а також графічний метод для візуалізації отриманих результатів. У роботі проаналізовано сучасну науково-теоретичну платформу і базові дефініції поняття «життєстійкість», досліджено специфіку та сталий контекст використання споріднених з ним термінів — життєздатність, стійкість та резильєнтність, запропоновано системний погляд на життєстійкість держави та виокремлено її складові. Cоціальна політика розглядається як елемент системи управління соціальними процесами, що безпосередньо впливає на життєстійкість українського соціуму. На сучасному етапі розвитку глобальної економіки людина виступає головним джерелом економічного зростання, а якість людського потенціалу є запорукою конкурентоздатності держави. Зважаючи на це, багатократно зростає важливість соціальної та гуманітарної політики. Економічна політика, отримання прибутку стає не самодостатньою діяльністю, а має бути спрямована на людину, розкриття потенціалу особистості і формування якісного людського потенціалу держави. Тому, оцінюючи соціальну політику, слід пам’ятати про цінність людини, зокрема економічну, і про необхідність відповідних інвестицій — у безпеку, систему охорони здоров’я, покращення умов праці задля розвитку цього ресурсу. Показано зв’язок між такими елементами життєстійкості держави вищого рівня, як життєстійкість економіки і життєстійкість соціуму. Саме у соціумі — родині, громаді, за місцем навчання — відбувається формування особистості, вона набуває певної фізичної кондиції, освіту, професійні навички і кваліфікацію, соціальні зв’язки. Таким чином формується людський і соціальний капітал як ресурс розвитку економіки і, відповідно, її стійкості і життєстійкості. Водночас економіка генерує матеріальні і фінансові ресурси, необхідні для фізичного існування окремо взятого індивіда та його розвитку, а також для існування соціуму загалом, зокрема об’єктів соціальної і інженерної інфраструктури. Проведений аналіз наглядно демонструє важливість соціальної політики як соціального інституту життєстійкості держави.

ЛІТЕРАТУРА

1. Masten A. S. Global perspectives on resilience in children and youth. Child development. 2014. Vol. 85. No. 1. P. 6—20. https://doi.org/10.1111/cdev.12205
2. Lösel F., Bliesener T., Köferl P. On the Concept of «Invulnerability»: Evaluation and First Results of the Bielefeld Project. In: M. Brambring, F. Losel, & H. Skowronek (Eds). Children at Risk: Assessment, Longitudinal Research and Intervention. Berlin, Boston: De Gruyter, 1989. P. 186—219. https://doi.org/10.1515/9783110860153-013
3. Holling C. S. Resilience and Stability of Ecological Systems. Annual Review of Ecology and Systematics. 1973. Vol. 4. P. 1—23. https://doi.org/10.1146/annurev.es.04.110173.000245
4. Савченко М. Розвиток категоріального базису «економічна стійкість». Галицький вісник. 2019. № 2 (12). С. 5—17. https://doi.org/10.33108/galicianvisnyk_tntu2019.02.005
5. Геєць В. М., Бурлай Т. В., Близнюк В. В. Соціальна резильєнтність національної економіки крізь призму досвіду Європейського Союзу та України. Економічна теорія. 2023. № 3. С. 5—43. https://doi.org/10.15407/etet2023.03
6. Колодізєв О. М., Нужний К. М. Дослідження сутності та змісту економічної стійкості підприємства. Коммунальное хозяйство городов: Науч.-техн. сб. 2007. № 78 С. 238—243. URL: http://repository.hneu.edu.ua/handle/123456789/25249 (дата звернення: 01.07.2024).
7. Іванов В. Л. Управління економічною стійкістю промислових підприємств на прикладі підприємств машинобудівного комплексу. Луганськ: СНУ ім. В. Даля, 2005. 268 с.
8. Пирожков С. І., Божок Є. В., Хамітов Н. В. Національна стійкість (резильєнтність) країни: стратегія і тактика випередження гібридних загроз. Вісник НАН України. 2021. № 8. С. 74—82. https://doi.org/10.15407/visn2021.08.074
9. Лепіхов А. В., Храпач Г. С. Проєктна діяльність у сфері забезпечення національної стійкості: сутність, зміст, структура. Збірник наукових праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховського. 2021. № 1 (71). С. 18—26. https://doi.org/10.33099/2304-2745/2021-1- 71/18-26
10. Резнікова О. О. Особливості формування державної політики за принципами національної стійкості. Вісник Львівського університету. Серія: Філософсько-політологічні студії. 2018. № 18. C. 349—353. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Vlu_fps_2018_ 18_52 (дата звернення: 01.07.2024).
11. Резнікова О. О. Національна стійкість в умовах мінливого безпекового середовища. Київ: НІСД, 2022. 532 с.
12. Новікова О. Ф., Остафійчук Я. В. Забезпечення збалансованого соціально-трудового розвитку України: виклики та можливості. Економіка промисловості. 2023. № 2 (102). С. 62—77. http://doi.org/10.15407/econindustry2023.02.062
13. Wong Paul T. P. The Human Quest for Meaning: Theories, Research, and Applications. New York: Routledge, 2012. 768 p.
14. Schafer M. H., Shippee T. P., Ferraro K. F. When Does Disadvantage Not Accumulate? Toward a Sociological Conceptualization of Resilience. Schweizerische Zeitschrift fur Soziologie. Revue suisse de sociologie. 2009. No 35 (2). Р. 231—251. URL: https://pubmed. ncbi.nlm.nih.gov/24526803/ (дата звернення: 01.07.2024).
15. Walsh F. Family resilience: A developmental systems framework. European Journal of Developmental Psychology. 2016. No 13 (3). Р. 313—324. https://doi.org/10.1080/1740562 9.2016.1154035
16. Ruiz-Casares M. et al. Cultural roots of well-being and resilience in child mental health. In: Ben-Arieh A., Casas F., Frønes I., Korbin J. (Eds). Handbook of child well-being. Dordrecht: Springer. 2014. Р. 2379—2407. https://doi.org/10.1007/978-90-481-9063-8_93
17. Durkheim E. Suicide, a Study in Sociology. London: Routledge, 1951. 426 p.
18. Merton R. K. Social Theory and Social Structure. Warszawa: PWN, 1982. 702 р.
19. Parsons T. Politics and Social Structure. New York: Macmillan—The Free Press, 1969. 557 p.
20. Tocqueville A. de. Democracy in America. Chicago: University of Chicago Press, 2022. 722 p.
21. Fukuyama F. Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity. Los Angeles: The Free Press, 1996. 480 p.
22. Oxoby R. J. Understanding social inclusion, social cohesion, and social capital. International Journal of Social Economics. 2009. No. 36. P. 1133—1152. https://doi. org/10.1108/03068290910996963
23. Geddes M. Tackling Social Exclusion in the European Union? The Limits to the New Orthodoxy of Local Partnership. International Journal of Urban and Regional Research. 2000. No 24 (4). P. 782—800. https://doi.org/10.1111/1468-2427.00278
24. Stockholm Resilience Centre. Resilience dictionary. URL: www.stockholmresilience.org/ research/resilience-dictionary.html (дата звернення: 01.07.2024).
25. Resilience Alliance. Glossary. URL: https://www.resalliance.org/glossary (дата звернення: 01.07.2024).
26. Disaster Recovery Institute. International Glossary for Resilience. URL: https://drii.org/ resources/viewglossary (дата звернення: 01.07.2024).
27. Гриценко А. А. Національно укорінений розвиток економіки як локальна відповідь на глобальні геоекономічні зрушення. Економіка України. 2023. № 4. С. 38—54. URL: http://economyukr.org.ua/docs/EU_23_04_038_uk.pdf (дата звернення: 05.08.2024).
28. Резнікова О., Войтовський К. Проблема термінологічної невизначеності у сфері розбудови національної стійкості: Аналітична записка. URL: https://niss.gov.ua/ sites/default/files/2021-01/az-7-gloss-060121_5.pdf (дата звернення: 01.07.2024).
29. Бацилєва О. В., Пузь І. В., Єрмішев О. В. Життєстійкість як внутрішній ресурс особистості та шляхи її підвищення під час професійного становлення. Габітус. 2021. № 22. С. 52—56. https://doi.org/10.32843/2663-5208.2021.22.8
30. Титаренко Т., Ларіна Т. Життєстійкість особистості: соціальна необхідність і безпека. Київ: Марич, 2009. 76 с.
31. Чиханцова О. Життєстійкість та її зв’язок із цінностями особистості. Проблеми сучасної психології. 2018. № 42. С. 211—231. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pspl_ 2018_42_13 (дата звернення: 01.07.2024).
32. Maciver R. M. The Ramparts We Guard. New York: The MacMillan, 1950. 156 р.
33. Jenson J. Mapping Social Cohesion: The State of Canadian Research. Canadian Policy Research Networks Study. 1998. No. F/03. 49 p. URL: http://www.cccg.umontreal.ca/ pdf/cprn/cprn_f03.pdf (дата звернення: 01.07.2024).
34. A new strategy for Social Cohesion. Revised strategy for Social Cohesion approved by the Committee of Ministers of the Council of Europe on 31 March 2004. European Committee for Social Cohesion (CDCS). 2004. 26 p. URL: http://www.coe.int/t/dg3/ socialpolicies/socialcohesiondev/source/RevisedStrategy_en.pdf (дата звернення: 01.07.2024).
35. Ogilvie K. D., Eggleton A. In from the Margins, Part II: Reducing Barriers to Social Inclusion and Social Cohesion. Report of the Standing Senate Committee on Social Affairs, Science and Technology. Canada. 2013. 193 p. URL: https://sencanada.ca/ Content/SEN/Committee/411/soci/rep/rep26jun13ExecSummary-e.pdf (дата звернення: 01.07.2024).
36. New Deal. United States history. Britannica. URL: https://www.britannica.com/event/ New-Deal (дата звернення: 04.08.2024).
37. Pidorycheva I. Post-war Recovery of Europe: Experience and Lessons for Ukraine. Journal of European economy. 2022. Vol. 21. No. 2 (81). P. 170—187. https://doi.org/10.35774/ jee2022.02.170
38. Мигаль М. Дослідження практик відновлення країн після руйнації: Велика Британія. Інститут аналітики та адвокації. URL: https://iaa.org.ua/articles/doslidzhennyapraktyk-vidnovlennya-krayin-pislya-rujnacziyi-velyka-brytaniya/ (дата звернення: 04.08.2024).
39. Lane J.-E. The twilight of the Scandinavian model. Journal of Economic and Social Thought. 2024. № 11 (1—2). P. 35—45. URL: https://journals.econsciences.com/index. php/JEST/article/view/2480