ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ НАСЕЛЕННЯ У СИСТЕМІ РЕЗИЛЬЄНТНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

Анотація

Досліджено актуальні питання екологічної безпеки для населення та територій в системі резильєнтного природокористування. Концепція резильєнтності екологічної безпеки передбачає досягнення гнучкості, адаптивно специфічної властивості системи повертатися до стабільного стану після проходження точок біфуркації; здатність її до відновлення через власні ресурси та фактори розвитку. За цих умов стале природо користування в умовах трансформації відносин власності і системи повоєнної безпеки займає особливе, домінуюче місце, оскільки не лише суттєво впливає на регулювання процесу використання ресурсів, але й сприяє екологізації простору життєдіяльності, досягнення потенціалу самовідтворення (відновлення) національної соціо-еколого-економічної системи з урахуванням неминучості її змін під впливом зовнішніх викликів та ризиків. Важливим методологічним завданням є параметризація резильєнтності навколишнього природного середовища до зовнішніх та внутрішніх змін, оскільки не існує точних методів конвертування просторової інформації в скалярну і навпаки, варто застосовувати окремі евристичні підходи.

З метою оптимізації процесу забезпечення резильєнтності екологічної безпеки бу ло проведено її оцінювання для регіонів України та їх населення. Це дає змогу визначити потенційну екологічну резильєнтність та ємність території. Оскільки резильєнтність регіону напряму залежить від стану екологічної безпеки загалом й за окремими компонентами навколишнього середовища (стану атмосферного повітря, води, ґрунтів, рівня техногенного навантаження тощо), надалі перспективним напрямом дослідження буде її покомпонентний аналіз та визначення резильєнтності в регіональному розрізі у динаміці, на основі новітніх моніторингових даних, що дадуть можливість більш детально виявити і розкрити особливості її формування.

Метою статті є дослідження особливостей процесу забезпечення екологічної безпеки населення у системі резильєнтного природокористування через аналіз екологічних ризиків та оцінку рівня резильєнтності екологічної безпеки регіонів України. Новизна роботи полягає в розробці теоретичних підходів до розуміння процесу забезпечення резильєнтності екологічної безпеки сфери природокористування та апробації методики її оцінки для регіонів України на основі ризик-орієнтованого підходу. В основу дослідження покладено сукупність результатів теоретичних досліджень світових та вітчизняних авторів щодо актуальності процесів резильєнтності екологічної безпеки для сфери природокористування. Провідним є алгоритмічний підхід, використаний у розробці базових елементів оцінки резильєнтності та групуванні вхідної інформації для регіонів України, а саме розподілу показників за сферами природокористування, роками та територіальними утвореннями. Також це дозволило виділити переваги та недоліки оцінки: спільним недоліком для усіх процесів може бути слабка інформаційна забезпеченість, а також наявність експертної суб’єктивної думки. Разом з тим алгоритмізація дає можливість обрати оптимальний і доступний, виходячи із наявної бази, спосіб досягнення поставленої мети.

Акцентовано увагу на тому, що резильєнтність екологічної безпеки може бути досягнута шляхом створення і впровадження екологічних інновацій. Вони забезпечують раціональне, більш економне використання залучених до виробництва природних ресурсів, ефективні методи їх відтворення та зменшення шкідливих викидів у навколишнє природне середовище. Тому їх впровадження сприятиме підвищенню ефективності виробництва, удосконаленню його екологічного рівня, покращенню умов життєдіяльності людини і стане підґрунтям для екологізації інноваційного розвитку. Безперечно, екологічні інновації, як і будь-які інші, передбачають зміни в техніці, технологіях, управлінні, правовій системі, але їх результати спрямовані на попередження і зменшення негативного впливу на довкілля.

ЛІТЕРАТУРА

1. Rose A., Liao, S. Modeling Regional Economic Resilience to Disasters: A Computable General Equilibrium Analysis of Water Service Disruptions. Journal of Regional Science. 2005. Vol. 45. P. 75—112. https://doi.org/10.1111/j.0022-4146.2005.00365.x (дата звернення: 15.10.2024).
2. Holling C. Resiliency and stability of ecological systems. Annual Review of Ecological Systems. 1973. Vol. 4. P. 1—24.
3. Perrings C. Resilience and sustainability. In: Folmer H., Gabel H. L., Gerking S. аnd Rose A. (Eds). Frontiers of Environmental Economics. Edward Elgar, Cheltenham, 2001.
4. Tinch R. Resilience and resource management under risk. School of Environmental Science, University of East Anglia, Norwich, 1998.
5. Holling C. S., Chambers A. D. Resource Science: The Nurture of an Infant. BioScience. 1973. Vol. 23. Iss. 1. P. 13—20. https://doi.org/10.2307/1296362
6. Berkes F. et al. Rediscovery of Traditional Ecological Knowledge as Adaptive Management. Ecological Applications. 2000. Vol. 10. Iss. 5. P. 1251—1262. https://doi.org/10.2307/2641280
7. Walker B., Holling C. S., Carpenter S., Kinzig A. Resilience, Adaptability and Trans for mability in Social-Ecological Systems. Ecology & Society. 2003. Vol. 9. URL: http://www.ecologyandsociety.org/vol9/iss2/art5/ (дата звернення: 15.10.2024).
8. Лещух І. В. Еволюція теоретичних підходів до дослідження соціально-економічної резильєнтності країни та регіонів в умовах нестабільності. Економіка та суспільство. 2024. № 61. https://doi.org/10.32782/2524-0072/2024-61-50
9. Melnyk M., Ivaniuk U., Leshchukh I., Нalkiv L. The sustainable development and resilience of socio-economic system: Conceptualization and diagnostics of problems in conditions of global challenges and shocks. International Journal of Sustainable Development and Planning. 2023. Vol. 18. No. 4. P. 1035—1043. https://doi.org/10.18280/ijsdp.180406
10. Хвесик М., Обиход Г., Мандзик В. Інституційні інструменти забезпечення резильєнтності природно-ресурсного комплексу: безпековий аспект. Економіка України. 2024. № 8 (753). С. 77—87. https://doi.org/10.15407/economyukr.2024.08.077
11. Хвесик М. А., Левковська Л. В., Мандзик В. М. Інструменти інституційного забезпечення стійкості резилiєнтного природокористування в Україні. Інвестиції: практика та досвід. 2024. № 9. С. 5—9. https://doi.org/10.32702/2306-6814.2024.9.5
12. Latour B. Reassembling the Social: An Introduction to Actor-network-theory. Oxford: Oxford University Press, 2005.
13. Biggs R. et al. Toward principles for enhancing the resilience of ecosystem services. Annual Review of Environment and Resources. 2012. Vol. 37. P. 421—448.
14. Cinner J. E., Barnes M. L. Social dimensions of resilience in social-ecological systems. One Earth. 2019. Vol. 1. P. 51—56. https://doi.org/10.1016/j.oneear.2019.08.003
15. Frietsch M., Loos J., Löhr K. et al. Future-proofing ecosystem restoration through enhancing adaptive capacity. Communications Biology. 2023. 6. Art. 377. https://doi.org/10.1038/s42003-023-04736-y
16. FAO, IUCN CEM & SER. Principles for Ecosystem Restoration to Guide the United Nations Decade 2021—2030 (2021). URL: https://openknowledge.fao.org/server/api/core/bitstreams/b234f058-9f77-4481-b870-a7fa2e7ad5f8/content (дата звернення: 15.10.2024).
17. Гобела В. В. Економіко-безпекова екологізація: теорія і практика. Львів: ЛьвДУВС, 2021. 244 с.